Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Мені це дуже подобалося, тому, що відповідало моєму життєвому кредо: віддавати всі сили і талант на служіння народові. І ось у Назарієві я бачив саме такого співака. Співака, який має своє виразне обличчя.
Принагідне мені хотілося б пригадати й дещо інше. Свого часу мій батько казав таке: “Сину! Для того, щоб стати професором (так у нашому селі називали вчителя),треба вчитися п’ятнадцять років. А для того, щоб стати людиною, треба вчитися все життя.” Мені здається, що Назарій був дуже здібним учнем. Він поважав старших. Він завжди зустрічався зі мною, наче зі своїм батьком. Мені завжди було приємно відчувати, що ось сьогодні я зустріну в концерті Назарія, і ми знову знайдемо спільну мову, будемо мило, по-дружньому з ним розмовляти.
Ми часто говорили з Назарієм про інтерпретацію пісні, про стиль її виконання. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на якісь дешеві успіхи.