Його голос не сплутаєш ні з чиїм. У кожному українському домі він – як рідний, як добрий давній знайомий зі своєрідною манерою співу, чистим високим тембром. Життєрадісний, урівноважений, зі щирою, ніби дитячою, усмішкою на вустах, скромний, без “зіркової хвороби”. “Кришталево чиста в мистецтві людина”, – так казали про Назарія Яремчука колеги.
Він прийшов на естраду в 16-ть, у знамениту “Смерічку”. Просто на репетицію. Керівник ансамблю попросив його заспівати. Він вибрав пісню “Кохана”. Так студент географічного факультету став спочатку відомим, а потім – зірковим артистом. Зовнішність казкового принца й особливий тембр голоса одразу виділяли його на радянській естраді. А потім знаменита трійця – Івасюк, Яремчук, Зінкевич – зробила переворот із “Червоною рутою” на Центральному телебаченні.
Яремчук робив моду на українське й казав: 24 серпня – День незалежності – найщасливіший для нього день. З життя співак пішов дуже рано – у 44.
Востаннє перед своїми шанувальниками Назарій Яремчук заспівав на День Києва – наприкінці травня 1995-го. У 1996-му Назарій Яремчук став лауреатом Шевченківської премії. Посмертно.