Наша перша зустріч з Назарієм незабутня довіку… Неначе погляд у минуле, з великим життєвим багажем за спиною — дітьми, нашими роками, нашими радощами і нашими бідами надіями і нашими сподіваннями.
А в садибі родини Івасюків у селі Тюдові, що на Косівщині, де народився мій прадід Іван, і потім моя бабуся Євдокія, Назар любив бувати частенько протягом [...]

Нас у Чернівецькій філармонії познайомив Левко Дутківський. Коли прийшла у “Смерічку”, мені було всього 18. Які то чудові давні часи. Я вже тоді зрозуміла, що зустріла не тільки дивовижного самородка сцени, але й неповторну у своїй доброті людину. І щораз, як він виходив на сцену, я казала йому: “Ти просто Бог, Назарчику”. Життя наше таке, [...]

…Вечір тихо опустив свою темну завісу на гори, прикрив долонею шибки, смутком ліг на душу. Катруся сиділа принишкла, сумна, а її погляд міг багато про що сказати. Ось ці фотокартки брата, що пере-глядала на колінах, додавали жалю і болю. Ні, вона ніколи не зрозуміє, чому такою немилосердною була доля, у розквіті сил забравши Назарка. Не [...]

За мною ходить, невідступне супроводжує його голос. То віддаляється кудись, то знову наближається майже впритул… Неповторний, проникливий, своєрідний, вишитий українською інтонацією голос Назарія Яремчука. Коли оце внутрішнє озвучення почалось? Може, того гіркотного липневого дня 1995 року, коли я торкнувся його вже холодної руки за мить, як домовина лягла в глибоку яму на чернівецькому цвинтарі. [...]

Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Мені це дуже подобалося, тому, що відповідало моєму життєвому кредо: віддавати всі сили і талант на служіння народові. І ось у Назарієві я бачив саме такого співака. [...]

На початках ядро “Смерічки” складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури. Я була методистом хору, вокалу.Одного разу С.Вугман — учитель співів у школі, добрий акордеоніст (в той час він підробляв у клубі с.Рівня), прийшов до нас у методкабінет і каже:
— Дівчата, у мене є в Рівні дуже гарний хлопець, який чудово співає. Ходіть [...]

Я разом із Назарієм пропрацював майже 18 років. Протягом цього часу ми спілкувалися з ним як артисти, просто як товариші. Творили пісні. Назарій був хрещеним батьком мого молодшого сина В’ячеслава.
Він був для мене дорогою людиною. Хоч, як кажуть, у житті, наче на довгій ниві. Були в нас перемоги, були в нас і поразки. Були світлі [...]

Назарій був тим співцем, який окреслив траєкторію своєї зірки любов’ю до України, А вона, ненька-держава, повсякчас була музою. Для мене саме від цього духовного джерела розпочинається особистість як людина. Назарій служив своїй музі і тому був таким природнім і зрозумілим, як наша українська пісня.
Співати у “Смерічці” ми розпочали в дуеті з Володею Михайлюком, який потім [...]

Якось Назарія запитали: “Ти не хотів би бути народним артистом Радянського Союзу?” — “А чом би й ні? Можна”, — відповів співак. — Тоді вивчи кілька російськомовних пісень і покажи їх слухачам та глядачам. Хай їх Москва побачить. І тоді…”, — радив один владний “доброзичливець”. — “Якщо так, то я не хочу бути народним артистом [...]

В листопаді 1969 року на сцені Вижницького Будинку культури я проводив репетицію ансамблю “Смерічка”. До мене ніяковіючи підійшов юнак, який в цьому ж будинку культури навчався на курсах водіїв і попросив щоб я його прослухав, бо мав велике бажання співати в “Смерічці”.
У Назарія був приємний тембр голосу, непогані природні вокальні дані, чисто інтонував та добре [...]

Останній раз бачила його за 8 місяців до смерті. У той час прохо-дила чергова кампанія виборів до Верховної Ради України по Вижницькому виборчому округу №433. Назарій був довіреною особою Олега Литвака. Вони завітали до нашої школи. Уважно прослухала виступ з вагомими доказами на адресу кандидата у народні депутати і подумала, навіщо він пішов у політику. [...]

Назарій Яремчук — це наша істинно національна гордість. Наразі мені пригадується один далекий епізод, коли його мама, мама Марія, — надіслала листа художньому керівнику «Смерічки» Левку Дутківському. Ця проста сільська жінка уклінно дякувала композитору за те, що зумів прозріти в її синові талант. Вона й не здогадувалася, яка ноша лягає на плечі Назара.

Одного разу перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: «Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви — вперше.

Хочу надіслати на ваш розсуд одну з пісень, яку я присвятив Назарію Яремчуку. Якщо в тексті і будуть погрішності, ви мене поправите, але повірте, писав від всього серця, бо щиро поважаю Назарія і всю його родину.

Назарій Яремчук був моїм сусідом. Я часто бував у нього вдома, знав багато подробиць з його короткого, але такого яскравого й насиченого життя.
Ці факти вистоялися в моїй душі, немов давнє вино. Тому вирішив дещо з почутого від нього самого і його творчих побратимів винести на люди. Навіть з цих неординарних фактів видно, яку постать втратила Україна.
Україна, котру любив він гаряче і щиро.